Не вітаю тебе з 8 березня, сестро! Не бажаю тобі всіх земних нагород і щедрот… Ти згори народилась і в Ісусі Христі ти воскресла! Хай же серце горить й рветься птахом до вічних висот! Пам'ятаєш? Тривогою зковані будні… Свято - більше поїсти і може поспати півдня… Подарунки, вітання? І колючі образи облудні: Чи за рік ще згадає про мене сім'я?!! Пам'ятаєш? Як він дарував тобі квіти І недбало жбурляв компліменти для інших жінок… Як ти сльози ковтала, щоб нічого не бачили діти, І вином запивала болючий, невичерпний шок… Пам'ятаєш? Бажала любові й розради, А була тільки пустка: чи вічність-чи мить?! 8 березня? Свято?! Не свято, а зрада! Так що просто уже й не хотілося жить… Слава Богу за все!!! Бо тоді на коліна Перший раз ти упала, як підбитий загублений птах І до Бога кричала, благала всім серцем, невпинно, Щоб простив за гріхи і забрав біль, і розпач, і страх… Я вітаю тебе в серці Бога-Отця, моя сестро! Я бажаю тобі не забути, моя дорога, Із якої багнюки Любов'ю Христа ти воскресла Та зі скелі якої Він з терпінням тебе висікав! Я радію за нас! Не належим ми світу оцьому. Свято маєм щодень! Бо Святий з нами Бог!!! Ми йдемо в Небеса, до нетлінного Отчого Дому, Зберігаючи мир серед виру турбот і тривог. 8 березня 2010р.